Публікації

Гр.ГМ-19 укр.літ.

Павло Тичина Павло Григорович Тичина народився 27(15) січня 1891 р. у селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії (тепер Бобровицького району Чернігівської області). Походив зі старовинного козацького роду (його пращур, за родинним переказом, був полковником у Богдана Хмельницького) . Батько майбутнього поета був сільським дяком — вчителем «школи грамоти». Сім'я була багатодітна (народилося 13, підня лося на ноги 9 дітей), жили впроголодь, зате гарно співали. Змалку Павло виявив хист до музики, малювання і віршування.            У 1900-1907 рр. навчався в Чернігівському духовному училищі (бурсі), в 1907-1913— в Чернігівській духовній семінарії. Згодом, навчаючись у Київському комерційному інституті, працював у газеті «Рада».      У 1916-1917 р . -   помічник хормейстера в українському театріМ.   Садовського. 1920 року подорожував із капелою К. Стеценка «Думка» Правобережною Україною від Києва до Одеси. Того ж року організував хор (з 1921 р. — капела-студія імені     

Гр. ПТ-19. Укр. мова.

СЛУЖБОВІ   ЧАСТИНИ   МОВИ   ( ПРИЙМЕННИК, СПОЛУЧНИК, ЧАСТКА ).                          НАПИСАННЯ   ПРИЙМЕННИКІВ. Складні прийменники звичайно пишуться разом: понад (по+над), поміж, попри, посеред, заради, назустріч, наприкінці, услід. 1.                                    Складні прикметники з першою частиною З (ІЗ ) пишуться через дефіс: з-за, із-за, з-над, з-понад, з-поміж, з-посеред. 2.                                    Кілька нових прийменників, утворених від повнозначних слів, пишуться двома і більше словами: згідно з, залежно від, незважаючи на, в результаті (але внаслідок), в силу, у напрямку до, у зв’язку з.                    Потрібно розрізняти прийменники і префікси. Прийменники з наступними словами пишуться окремо, а префікси разом або через дефіс. Щоб розрізняти їх, потрібно пам’ятати: 1.      Прийменники ЗІ ( ЗО), НАДО ( НАДІ), ПІДІ ( ПІДО), ПЕРЕДІ ( ПЕРЕДО), УВІ, УВ при іменниках та займенниках не переходять у префікси і завжди пишуться окремо: зі

Укр.мова.Перший курс.

ДІЄСЛОВО Дієсловом  називається самостійна частина мови, що означає дію або стан і відповідає на питання  що робить предмет? Що з ним робиться? Дієслово має  змінні форми (особові) , а вони, в свою чергу, мають такі граматичні ознаки – вид доконаний і недоконаний (робити, зробити); перехідність і неперехідність (читати, читати книгу); особа – ( ходжу ходити, ходить); число (знає, знаємо); час теперішній, минулий, майбутній ( каже, казав, казатиму); спосіб дійсний, умовний, наказовий (пишу, писав би, пиши). Безособові дієслова  означають дію або стан, не вказуючи на дійову особу. Вони вказують на: -                                       явища природи, стихійні явища, фізичний і психічний стан людини, буття тощо (смеркає, завмерло, гнітить, минулося, щастить). Неозначена форма (інфінітив)  виражає дію узагальнено, безвідносно до особи, способу, числа і роду. Інфінітив є початковою, вихідною формою дієслова і творяться вони за допомогою закінчення -ти, -ть , після закінченн