Укр.мова. Перший курс.

Слово і його лексичне значення. Лексико-стилістичні синоніми. Антоніми. Омоніми. Пароніми. Основні групи фразеологізмів

Мова складається зі слів, які в сукупності становлять її словниковий склад, або лексику.  Розділ науки про мову, що вивчає лексику, називається лексикологією. Отже, основною одиницею лексики є слово.

Слова в мові служать для позначення предметів, ознак, явищ, дій тощо. Те, що позначає кожне самостійне слово (його зміст), є його лексичним значенням. Це можуть бути назви осіб (інженер, учитель, хлопець), тварин (тигр, кіт, ведмідь), природних явищ ( вітер, повітря, сніг), ознак (синій, малий, ніжний) і т.п.

Слова, що мають лексичне значення спроможні позначити все, що оточує нас у навколишній дійсності.Лексичне значення слова пояснюється у тлумачному словнику.

Поговоримо про багатозначні та однозначні слова. У мові одним і тим же словом можуть називатися різні предмети, ознаки, дії. Наприклад, слово стан означає сукупність обставин, умов, стосунків, у яких щось або хтось знаходиться; сукупність суспільно-політичних відносин; режим; фізичне самопочуття або настрій; граматичну категорію дієслова; місце, роль у суспільстві. Така властивість мови, тобто наявність в одному й тому ж слові двох чи більше лексичних значень, називається багатозначністю. Слова, що мають кілька значень називаються  багатозначними.

Слова, що позначають лише один предмет, ознаку, дію називаються однозначними. Наприклад: самоосвіта – процес здобування знань шляхом самостійних занять поза навчальним закладом (без допомоги вчителя.)

Отже, пряме значення – це звичайне значення слова, коли воно означає предмет, ознаку, дію, кількість: дерев’яний будинок, гострий ніж, прочитати книгу, виконати два завдання. В переносному значенні слово набуває ознак живої природи – людини чи тварини, і ці ознаки переносяться на неживу природу: блискучі успіхи, живий погляд.

Синоніми – слова, які мають різне звучання і написання. Але виражають одне поняття, називають одне явище і відрізняються при цьому відтінками значення. Пішла в снопи, пошкандибала Івана-сина годувать…( Т.Шевченко.)

Синоніми складають ряди слів, які називають синонімічними рядами. У кожному з них одне слово є основним – найбільш визначальним для даного ряду, а інші -  другорядними. Наша мова дуже багата на синонімічні засоби. Доцільне їх використання робить її точною, виразною, стилістично відшліфованою і при потребі емоційно насиченою.

У світі багато протилежностей: протилежні сторони світу – північ і південь, схід і захід; пори доби – день, ніч, ранок, вечір, світання, сутінки; пори року – літо, зима, весна, осінь. Людина, пізнаючи світ, розуміла, що він складається із протилежностей.

Слова з протилежним лексичним значенням називаються антоніми. Але слід зазначити, що не всі слова мають протилежне значення. Особливо багаті антонімами прикметники (багатий – бідний; великий – малий). Для іменників антонімічні пари властиві словам, що позначають почуття, настрої, стан, простір, явища природи ( любов – ненависть, щастя – горе, робота – відпочинок, початок – кінець). У дієсловах ( світати – темніти; засинати – прокидатися), у займенниках ( той – цей, твій – мій).

Вони широко використовуються у народній творчості, у художній літературі, у публіцистиці. Наявність антонімів свідчить про багатство мови.

Омоніми – це слова, які мають однакове звукове оформлення, але різне лексичне значення. Вони утворюються внаслідок випадкового збігу звучання слів (гостра коса і дівоча коса; пара води і пара коней). Омоніми в мовленні виступають звичайно в такому контексті, який не залишає сумнівів щодо їх значення.

Омоніми використовуються здебільшого в художній літературі, для гри слова і в каламбурах.

Пароніми – слова, які подібні своїм звучанням і написанням і звучанням. Наприклад: олива, олія, оліфа; кит, кіт.

Іноді пароніми бувають і синонімами ( лицар, рицар), або словами, що належать до однієї галузі, сфери (калій і кальцій) – назви легких металів.

Іноді звукова подібність призводить до неправильного вживання паронімів, отже, потрібно добре знати їх лексичне значення і доречно використовувати.

Загальновживана лексика - це слова, які використовують усі носії мови незалежно від рівня освіти, фаху, місця проживання тощо. Насамперед це назви необхідних для кожної людини понять, які зв'язані з побутом, суспільним життям, виробничою діяльністю тощо: радіо, газета, лекція, премія, ракета, електрика, газ.

Виробничо-професійна лексика - це слова чи словосполучення, які пов'язані з певною сферою виробництва (назви процесів виробництва, знарядь праці) та професії. Спеціальні слова та вислови, притаманні мові певної професійної групи, називають професіоналізмами ( сайт, штрек, лексика, косинус).

Усі слова, які належать до термінологічної лексики, об'єднуються в мові загальною назвою "термін".

Діалектизми (від грец.—говір, наріччя) — це слова, вживання яких характеризується територіальною обмеженістю і більш-менш відрізняється від прийнятих у літературній мові норм. Наприклад: трепета — осика, блават — волошка (південно-західні говори); клювак — дятел (північні говори); баклажан — помідор, калачики — кукурудза (південно-східні говори). Граматичні діалектизми різняться від літературної норми оформленням певних граматичних форм: співаєть — співає, буду ходив — буду ходити, я му ходити — ходитиму, їсиш — їси, руков — рукою.

Лексичні діалектизми: вуйко — дядько, кибель — відро, киря — сокира, маржина — худоба, Етнографічні діалектизми — це назви місцевих реалій, що не використовуються на решті національної території: крисаня (різновид чоловічого капелюха), трембіта (духовий інструмент),  ковганка (вид посуду), пироги (вареники), базар (майдан), збір (ярмарок).

Застаріла лексика -  це лексика досить вузького стилістичного  призначення. Основна сфера її застосування – мова художньої літератури. Слова, що служать назвами таких предметів, явищ і т. ін., які зникли і не існують у сучасному житті, називаються  історизмами.Наприклад: боярин, кошовий, січовик, осавул, кріпак, війт.

Архаїзми. Застарілі слова, що служать назвами різних предметів, явищ, які мають також інші, широко вживані позначення, називаються архаїзмами. Наприклад: говорити—ректи,глаголати; губи—уста; рибак—рибар; тривога—алярм; заповіт—тестамент; поет— піїт; перемога—вікторія; перекладач—толмач та ін. На відміну від історизмів, архаїзми являють собою такі назви предметів, явищ, які існують і тепер. Архаїзми — це застарілі, маловживані синоніми до загальновживаних слів.

Виникнення неологізмів викликане потребою давати назви новим предметам і поняттям у житті, особливо це стосується науково-технічної термінологічної лексики (інтерферон, генотип, генофонд). Ще одна причина появи неологізмів – потреба замінити наявну назву точнішою. Неологізмами    називаються   нові слова і звороти, які виникають у мові в зв'язку з розвитком суспільства.

У зв'язку з розвитком культури, техніки та в зв'язку з розвитком і змінами суспільних відносин, умов життя на зміну старих понять, явищ, які перестають за­довольняти людей, приходять нові. У таких випадках не­ологізми витісняють застарілі слова з широкого вжитку, тобто застарілі слова потрапляють до пасивного запасу мови, наприклад: гектар замість десятина. Неологізми можуть виникати і як назви існуючих явищ, що позначаються іншими словами.

Власне українські слова – це слова, що виникли в українській мові після спільнослов’янської мовної єдності й були засвідчені в історичних пам’ятках і художніх творах українського народу.

Ці слова складають основу української лексики і формують національні ознаки мови. Вони позначають предмети, явища природи, життя, побут і працю людей, наприклад: Годинник, паляниця, лелека, багаття, смуга, сніданок, вареник, сіяч, міркування, очолити, жовтень, січень тощо.

       Запозичення слів є результатом економічних, політичних, наукових і культурних зв’язків між народами. Запозичення властиве всім мовам світу. Так, українська мова, розвиваючись, збагатилася словами з грецької (Бібліотека, корабель, граматика, лексика, історія, математика, драма, ода, Микола, Софія), латинської (Фортуна, герб, гумор, календар, колір, фальш, акт, турбіна, калорія, формула, інфінітив, Віктор), німецької (Бутерброд, майстер, верстат, шахта, фарба, абзац, шрифт), англійської (Мітинг, блокада, тролейбус, футбол, джаз, клуб, памфлет), французької (Бюлетень, режим, альбом, гравюра, афіша, п’єса), іспанської (Аванс, какао, карамель, силос), італійської (Акорд, альт, тенор, дует, концерт, піаніно) та з багатьох інших мов.

Багато запозичених слів стали загальновживаними (Вишня, лиман, кімната, тролейбус), інші вживаються як професійні (Теорема, метафора, формула, агрегат). Деякі запозичені слова мають у мові український відповідник (Процент – відсоток, дефект – недолік, лінгвіст – мовознавець тощо).

       З лексикою в українській мові нерозривно пов’язана фразеологія. Буквально слово означає вчення про звороти мови (фразіас – з грецької зворот, вираз). Слова в мові вживаються не ізольовано, а в реченні, утворюючи в реченні стійкі словосполучення, що сприймаються як єдине ціле, тобто як певний мовний зворот. Сукупність таких стійких словосполучень і називають фразеологією. Фразеологічними словосполученнями є, наприклад, гіркий хліб (нелегке життя), собака на сіні (скупий), море по коліна ( нічого не страшно).Вони означають таким чином певні предметні поняття, дії, якості, стани та інше. Фразеологізми збагачують та урізноманітнюють нашу мову.До фразеологізмів відносяться прислів’я та приказки, що є невичерпною скарбницею народного досвіду і мудрості.Прислів’я – короткий вислів повчального характеру, виражений простим чи складним реченням: Хто багато обіцяє, той рідко слова дотримує; Козацькому роду нема переводу; Вісті не лежать на місті.Приказка – це елемент байки або прислів’я, що вживається в основному як частина речення: як з дуба впав; як баран на нові ворота; який батько – такий син.Крилаті вислови – це ті, що засвоєні з літературних чи історичних джерел: Прийшов, побачив, переміг (Ю.Цезар); Герой нашого часу (М.Лермонтов); Нитка Аріадни (з міфології).