Укр.мова. Другий курс. Власне висловлення.

Теза сформульована в темі твору.

Як показує практика ЗНО, поки що переважали саме такі теми – з уже сформульованою тезою. Учень має погоди­тися з нею або заперечити її. У першому випадку можна почати з чогось на кшталт:

• Я цілковито згоден із тезою, запропонованою для роздуму …
• Я підтримую думку, висловлену в назві твору …
• Важко не погодитися з тезою, запропонованою для роздуму …

У другому випадку початок буде такого типу:

• Мені здається, теза, запропонована для роздуму, по­милкова.
• Я хотів би довести протилежне твердження: …
• Я хотів би спростувати запропоноване твер­дження …
• Не можу погодитися з думкою, яка звучить у назві твору.
• Я вважаю інакше: …
• Я не підтримую точку зору, висловлену в назві тво­ру …

То як сформулювати тезу:

1. Уважно прочитати й осмислити назву твору.
2. Вирішити, чи ви погоджуєтеся з тезою, чи спросто­вуєте її.
3. Якщо це цитата й ви впевнені, що точно знаєте, хто її автор, додати невеликий коментар.
4. Спробувати переформулювати тезу своїми словами.
5. Не забути про обов’язкові вирази, потрібні для ви­раження власної думки.

Розгляньмо конкретні приклади – кілька тем по­передніх років на ЗНО, які пропонують уже готову тезу.

Потрібно цінувати те, що маєш, а не те, про що мрієш

1. Із думкою, запропонованою в назві твору, я цілком згоден. Вважаю, що, справді, людина повинна цінувати те реальне й близьке, що вона має і що її оточує, а не жити примарними мріями.

2. Я не можу погодитися з тезою, запропонованою для роздуму. На мою думку, лише з мрією людське життя на­буває сенсу й повноти.

До майбутнього ми йдемо, озираючись на минуле

Навряд чи хтось буде заперечувати слушність думки, запропонованої для роздуму. На моє переконання, знати минуле, вивчати його помилки та здобутки просто не­обхідно для того, щоб упевнено рухатися в майбутнє.

Ніщо не звеселяє душу людини так, як споріднена праця

Безперечно, великий український філософ Григорій Сковорода мав рацію, коли говорив про значення спорідне­ної праці для життя людини. Я вважаю, що улюблена ро­бота, справді, дає людині задоволення, робить її життя змістовнішим і радіснішим.

Учнів варто попередити, що тема з уже сфор­мульованою тезою може мати вигляд афоризму. Як бути, коли випускник не впевнений, що правильно зрозумів його? Пояснюємо, що в такому разі, фор­мулюючи тезу, потрібно обумовити: «Запропонова­ну для роздуму думку я розумію так: …» – і доводи­ти своє твердження, своє розуміння, своє бачення. Для ілюстрації пропоную дві наступні теми.

Без ядра горіх ніщо, так само, як і людина без серця

    Тему твору, запропоновану для роздуму, я розумію так: найголовніше в людині – це її серце, тобто доброта, чуйність, співчутливе ставлення до ближніх. Я вважаю, що це правильно. Мабуть, моя думка із цього приводу не оригінальна: справді, нас роблять людьми любов і добро­зичливість, без них чудова зовнішність і великі статки схожі на міцну шкаралупу трухлявого горіха. Кому такий плід потрібен?

Ми – це не безліч стандартних «я», а безліч всесвітів різних

Афористично сформульовану тему твору, мені здається, треба розуміти так: кожен із нас неповторний у своїй індивідуальності, кожен становить собою своєрід­ний унікальний всесвіт. Безперечно, це правильно. Особи­сто я вважаю, що потрібно вірити в себе як самоцінну осо­бистість, не боятися мати власну точку зору і, звичайно, поважати думки й права інших.

2. Тема твору – дилема (вибір із двох варіан­тів).

Для формулювання тези до теми такого типу існує кілька можливих способів.

• Стати на бік однієї із частин дилеми (найлегше й найочевидніше).
• Запропонувати свій (третій!) варіант.
• Об’єднати дві точки зору.

Тепер ілюструю прикладами. В одному зі збірників тестів до ЗНО попередніх років була така тема: «Що визначить подальшу долю людства – віра в силу людського розуму загалом чи віра в окрему особистість?»

Якщо учні доводять істин­ність однієї з думок, викладених у назві, то їхні твори починалися приблизно так:

«Я вважаю, що подальшу долю людства визначить віра в колек­тивний людський розум», «На мою думку, життя суспільства визначають вчинки й досягнення окре­мих особистостей».

Хто не погоджується з обома твердженнями, може написати:

«Я переконана, що ні людський розум загалом, ні окрема осо­бистість не здатні визначити майбутнє (як і мину­ле, й сучасне) людства, – усе в руках Божих».

А можна поєднати дві протилежності, закладені в дилемі. Ось так:

«Людська спільнота складається з одиниць. Це означає, що індивідуальні риси, зокрема й розум кожного, – важливі. Я вважаю, що віра в окре­му особистість як складник колективного розуму – оптимальний шлях для розвитку людства».

Коли обидва судження ди­леми слушні, треба так і писати:

«Не варто проти­ставляти ці дві точки зору. Мені здається, вони оби­дві містять раціональне зерно». 

Сміливість – це успадкована риса чи її можна виховати?

Навряд чи доцільно, говорячи про риси характеру, про­тиставляти спадковість і виховання. Мені здається, ці обидва чинники важливі у формуванні сміливості.

3. Тема твору – запитання, отже, тезу потрібно сформулювати самому.

Мова не йде про запитан­ня, які фактично містять у собі відповідь, ось як, на­приклад:

«Чи погоджуєтеся Ви з думкою про те, що чим людина освіченіша, тим вона вільніша?»

Тут усе просто: погоджуєтеся або ні. Інакша ситуація: запитання відкрите, воно не містить відповіді й не натякає на неї. Тут потрібно виявити справжню са­мостійність мислення й сформулювати власну тезу.

Що таке покликання?

На мою думку, покликання – це справа, без якої ти не можеш жити. Ти розумієш, що знайшов себе, своє призна­чення, сенс життя врешті-решт. Таке відчуття, я впев­нений, може дати людині лише робота за покликанням.

Старшокласники часто лякаються самого запи­тання «Що таке … ?» Кажуть, що можуть відповісти лише одним реченням, а треба ж писати більше. У цьому разі можна застосувати та­ку модель: у першому реченні сказати про склад­ність запропонованого для роздуму поняття або про його різне сприйняття людьми, або про його загальновизнане значення, а в другому – про своє власне розуміння. Це може мати такий вигляд.

Що таке кохання?

Звичайно, кожна людина має індивідуальне сприйнят­тя й розуміння кохання, однак загальноприйнятою є дум­ка, що це почуття сердечної прихильності, яке виникає між двома людьми різної статі. Я вважаю, що справжнє кохання ґрунтується на абсолютній довірі й бажанні ща­стя своєму обранцеві.

Що таке совість?

Загальновизнаним є таке значення поняття «со­вість»: це почуття моральної відповідальності за свою по­ведінку перед самим собою й людьми. На мою думку, якщо ти відчуваєш сором за свої не дуже гарні вчинки, то це і є совість.

Що таке милосердя?

Якщо зазирнемо до тлумачного словника, то прочи­таємо приблизно таке визначення поняття «милосердя»: співчутливе ставлення до людей. Я вважаю, що милосердя. – це допомога іншим.