Гр. ГМ-18 1/9 укр.літ.
Євгена Маланюка "Стилет чи стилос?"
1924 р. Літературний
рід: лірика. Жанр: ліричний вірш. Вид лірики: філософська,
громадянська. Провідний мотив: роль слова, митця в житті суспільства.
Віршовий розмір: ямб. Літературознавці про твір. Автор долучається до
споконвічної естетичної дискусії: митець може витати у далекому від життя
світі мрій, понадземної краси, незворушного спокою чи має боротися за вдосконалення
реального світу, наближення його до ідеалу, до Бога. Ці дві настанови
символізують у вірші взяті з давнини образи — стилет і стилос (стилет — це
холодна зброя, різновид кинджала; стилос — загострена паличка для писання на
вкритій воском дощечці). Протилежність настанов увиразнюють також прислівники
«тут» — «там». Ситуація вибору для митця надзвичайно складна: герой «пливе» по
непевній воді («тут») і його манять «береги краси» («там»). Хоча «тут — жаха
набряклий вітром обрій», усе ж героя більше зачаровує таки «веселий галас бою»,
тож він продовжує плисти у «безмежжя», яким «зачарований». Так ранній Маланюк
відчув трагічну дилему свого життя. Трагічна доля Батьківщини, честь чоловіка,
воїна, оборонця спонукають його брати у руки стилет: «Як в нації вождя нема.
Тоді вожді її — поети!» (В. Пахаренко).
ЄВГЕН МАЛАНЮК (1897—1968)
Євген Филимонович Маланюк народився 20 січня 1897р. в Ново-Архангельську на
Херсонщині в родині українських інтелігентів. Спочатку він навчався в реальній
школі в Єлисаветграді, а потім — у Петербурзькому політехнічному інституті.
У1914 р. юнак подав документи до Київської військової школи, яку закінчив,
отримавши звання офіцера. 1917 р. він перейшов у розпорядження полковника
Мішковського, котрий під час встановлення гетьманської влади в Україні став
керівником оперативного відділу Генерального штабу. У 1920р. разом з Армією УНР
(Української Народної Республіки) Є. Маланюк емігрував, спочатку жив у Каліші в
таборі для інтернованих українських частин. У 1922 р. він разом з Ю. Дараганом
заснував журнал «Веселка». Наступного року він закінчив Подєбрадську академію в
Чехо-Словаччині, отримав диплом інженера, працював за фахом у Польщі. У 1925р.
у Подєбрадах вийшла поетична збірка Є. Маланюка «Стилет і стилос», у 1926р. у
Гамбурзі вийшла книжка «Гербарій». 1929р. — Є. Маланюк очолив у Варшаві
літературне угруповання «Танк». Протягом" 1930—1939 pp. у Парижі та Львові
виходили збірки «Земля й залізо», «Земна мадонна», «Перстень Полікрата». У
1945р. Є. Маланюк опинився в Західній Німеччині, увійшов до складу МУРу
(Мистецький український рух), 1949 р. — переїхав до США. У 1951 —1966 pp.
вийшли його твори: збірки «Влада» (Філадельфія, 1951); «Поезії в одному томі»
(Нью-Йорк, 1954); «Остання весна» (Нью-Йорк, 1959); «Серпень» (Нью-Йорк, 1964);
поема «П'ята симфонія» (Нью-Йорк, 1953), два томи есеїстики: «Книги
спостережень» (Торонто, 1962. Т. 1; Торонто, 1966. Т. 2). У 1958 р. Є. Маланюк
став почесним головою об'єднання українських письменників «Слово». 16 лютого
1968 р. письменник помер у передмісті Нью-Йорка. Найголовнішою ідеєю, що
проймала і поезію, і есеїстику Є. Маланюка, була ідея української державності.
Усією своєю творчістю поет прагнув дати відповідь на запитання: що являє собою
українська культура, яке місце вона посідає серед інших культур, що є причинами
тогочасного занепаду країни, як відродити українську державність. У розв'язанні
цих проблем важливу роль Є. Маланюк відводив ролі поета, бо вважав, що поет —
це своєрідна ланка між Богом і землею, людьми: Як в нації вождів нема, Тоді
вожді її поети. У збірці «Стилет і стилос» він спробував розв'язати давню, якщо
не сказати одвічну, проблематику світової літератури: що має бути найголовнішим
у художній творчості — краса чи служіння інтересам суспільства. У вірші «Стилет
чи стилос?» Є. Маланюк вдається до символічного осмислення проблеми: стилос —
так називалась паличка для писання на вощаній дощечці, а стилет — це невеликий
кинджал з тонким тригранним клинком. Автор усвідомлює неможливість однобокого
розв'язання цієї проблеми: Стилет чи стилос? — не збагнув,він усвідомлює, що
реалії українського життя такі, що митець мусить виховувати свою націю, мусить
боротись за свою державу, проте не забувати, що насамперед він все-таки митець
і не може не помічати краси. Є. Маланюк з болем усвідомлював, що Україні бракує
українців, натомість багато «малоросів» і «хахлів»— ось найважливіший
історичний урок. Наприклад, у вірші «Знаю — медом сонця, ой Ладо» він змальовує
Україну в образі Еллади — однієї з найміцніших країн минулого, колиски
європейської цивілізації, захоплюючись і милуючись її красою та величчю, а в
циклі «Псальми степу» поет звинувачує Україну в надмірній покірності та
безвільності: «Тебе
б конем татарським гнати, І — тільки просвистить аркан — Покірливо підеш сама
Ти З лукавим усміхом у бран». Не забуває автор
дорікнути й собі за відсутність справжньої синівської любові до матері-землі.
Він усвідомлює, що не може називатись по-справжньому люблячим сином — скоріше
варваром, дикуном: «Тепер, коли кругом руїни й вітер, Я припадаю
знов до Твоїх ніг,— Прости, прости,— молю, невтішний митар. Прости, що я —
останній печеніг. Прости, що я не син, не син Тобі ще, Бо й Ти — не мати,
бранко степова! З Твоїх степів летять птахи зловіщі, А я творю зневажливі слова.
Земна Мадонна й Антимарія, кохана й розпусниця, свята й відьма. Почуття любові
змінюється почуттям ненависті, слова слави — словами прокляття. Поет вірить, що
вогонь війни може очистити, збудити Україну, а якщо ні, то прирече її на
загибель разом з ворогами: « Усім огнем твоєї тьми.
Всім пеклом зради й самозгуби Ти переможця обійми, Вцілуй свою отруту в губи!»
(Антимарія) Все частіше поет почав порівнювати свого ліричного героя з образом
Одіссея, який повертається на батьківщину, для якого важливіша вже не сама
війна, а дорога повернення. Друга книга поета «Гербарій» містила вже переважно
інтимну, особистісну лірику. Цю зміну слід пояснювати лише як переоцінку,
перевтілення в особу — теж царського роду, але до часу невпізнанну і загублену
серед чужинного люду — Одіссея, котрий затято відшукує дорогу до свого дому й
родини. Прокляття, що вряди-годи проривається з його вуст, стосується вже не
степової Еллади, а літератури, яка не виправдала його сподівань: «Будь
проклята, літературо. Що виссала із серця кров! Це — через тебе — не буйтуром,
Не блискавицею — мертвим муром Закам'янів і спить Дніпро. Будь проклята,
співуча мово Сльозавих і слизьких пісень, Бо кожен чин пожерло слово, Бо зміст
заїла передмова І в ніч лягає кожен день». (Будь проклята,
літературо...) Відчувається, яким болем розчарування, туги, втрачених надій та
ілюзій сповнені ці рядки. Усе своє життя в еміграції Маланюк пильно стежив за
подіями на окупованій батьківщині, зокрема за процесом своєрідного
літературного відродження 1920-х pp. і його розгрому в 1930-х pp. та наступними
подіями: репресіями, «схвальними одами» Сталіну тощо. Маланюк мав великий вплив
як в еміграції й Західних Українських Землях, так і в УРСР, викликаючи постійні
напади комуністичної преси, яка називала його «українським фашистом». Ліричний
герой у поезіях Маланюка — це безкомпромісний максималіст суворого вигляду, не
здатний на будь-які поступки по відношенню до своїх супротивників і самого
себе. Хоча в творчому доробку поета є й інтимна лірика, що вражає лицарським
ставленням до світу та до жінки. Стиль поезії Маланюка формувався під тиском
панівних у його поколінні емоцій гніву й болю за століття бездержавності та
пригноблення української нації, за поразку відновленої в революцію держави УНР
і за подальшу трагедію окупації України Москвою. Цей гнів повертався не тільки
проти зовнішніх ворогів, а й проти внутрішніх слабкостей, які поет бачив у
комплексі «малоросійства», анархізму, браку національної дисципліни й
організації, в перевазі чуттєвості над інтелектом тощо. Усією своєю творчістю
він прагнув сприяти відродженню української держави для сильної та самобутньої
української нації. ОСНОВНІ ТВОРИ: Збірки «Стилет і стилос», «Гербарій», «Земля
й залізо», «Земна мадонна», «Перстень Полікрата», «Влада», «Поезії в одному
томі», «Остання весна», «Серпень», поема «П'ята симфонія». Два томи есеїстики
«Книги спостережень».
Біографію Маланюка не переписувати, а законспектувати і опрацювати - знати основні етапи життя і творчості. Також прочитати повністю чи критику твору "Стилет чи стилос?" і знати, що автор хотів ним сказати?
ВідповістиВидалитиАвтор видалив цей коментар.
ВідповістиВидалити